Show notes
Восток
Дійові особи
Хотабич - Джін
Зульхвія - Блядь
Аладін - Фраер
Шаміль - Національний герой
Насрідін - Мудак
Шахірізада - Звізда востока
Рак, папуга - Тврюки
Сіндбад - Авантюріст
Мао Дзедун - Сонце востока
Чмо йобане - Йобане чмо
А також - Аксакали, шакали, ішакі, басмачі, і інші.
Дія перша
На сцені пусто, темно і сумно. Поволі починає світати. З за обрію поступово вилазе лагідне обличчя і мьяка, приємна фігура Мао Дзедуна. Він у воєнному фрейнч і кепочці, навкруги його яскраве сяйво. Мао Дзедун зручно сидить на гойдалці, посміхається і повільно лізе догори. Сцена поступово освітлюється Мао Дзедуном так, що стае видно Восток, з його минарєтами, мічєтами і сінагогами. Посередині востока лижить пляшка, вона легенько підскакуе.
Голос з пляшки: Пустіть мене озолочу бля буду!
Мимо спокійно проїжджає аксакал на ішаку. Назустріч йому теж їде на ішаку другий аксакал.
Перший аксакал: Асалям алєйкум (зніма папаху)
Другий аксакал: Валлєйкум ассалям (зніма папаху)
Перший аксакал (дістае з рота макуху): Рахат лукум яхши (дае другому аксакалу, другий аксакал кива головою в різні боки)
: Вай вай вай...(бере макуху й починае гризти)
Голос з пляшки...дуже нервовий...
: Отткрийте нахуй всіх озолочу бля буду!!
Аксакали: Шайтан шайтан! (тікають)
На сцені знову тихо, Мао Дзедун повільно пересуваеться по небу все вище й вище заливаючи восток своїм сяйвом.
Голос з пляшки (дуже спокійно): Підраси.
Входить Аладін і Зульфія.
Аладін: Зульфія, я тобі халву купив! Ось на. (Дае халву Зульфії)
Голос з пляшки (знов дуже нерврвий): Кажу бля пустіть, бля, вони халву бля!
Зульфія (жере халву): Халва яхши.
Аладін: Зульфія, у мене план! Щас ходім на базар, патом в гарем, звізда моїх очей!
Зульфія й Аладін уходять, Мао Дзедун сяє на горі.
Голос з пляшки (дражливо): Звізда моїх очей...йобане сило...
Входить Шаміль, на ньму косо сидить посипаний перхотю пінджак ветерена, в руках у нього пересувний точильний станок. Шаміль становиться по серед востоку й починае точить ножа.
Шаміль (наспівуе):
"На горі Шаміль стоїть
а-а-а-а-а!!!!
Ножі шашкі точи-и-ить.
А у низу народ стоїть
а-а-а-а-аНаш Шаміль а какой маладе-е-ец."
Входить Сіндбад у кастюмі пірта з шабльой, пістольом і костильом, на плечі в нього сидить папуга, очі перевьязано чорною ганчірою.
Сіндбад: Салям алєйкум сто чортів жабі в цицьку!
Шаміль: Валлєйкум ассалям (продовжуе точить і наспівує)
Сіндбад: Наточи шашку сто гарпунів киту в сраку!
Шаміль: Аллах наточе.
Сіндбад: Сто дукатів трясця твоїй мтері!
Шаміль: Гаразд.
Сіндбад (закурює): Гашіш яхші...
Шаміль (наспівуе):
"Шаміль барана заріза-а-а-в,
Наварив він су-у-упу.
А як став розлива-а-ать обварив залу-у-упу."
Голос з пляшки (ввічьливий і обережний, дещо крадькома): Хлопці, агов, а чули шо я кажу, пустіть а я тоді шось зроблю...
Сіндбад: Сто пьяних кашалотів твою підараса мать на!!! (пиздить ногою по пляшці так, шо та улітае)
Весь цей час, Мао Дзедун, що завис у найвищій своїй фазі починае потихеньку сповзати вниз, на його обличчі зьявляється вираз незадоволення.
Входить Хотабич, він по-восточному приклада руки до лоба і живота.
Хотабич: Салям алєйкум.
Шаміль і Сіндбад: Валлєйкум ассалям.
Хотабич до Сіндбада: А шо це на тобі сидить?
Сіндбад: Попугай шайтан! Сто цинтнерів простіпоми тобі в сурло!
Хотабич: Вай вай ва-а-ай. (цмокає язиком потім смикає себе за бороду) На пличі у Сіндбада замість папуги зьявляється величезний рак.
Рак: Здоров Сіндбад, сто чортів твоєму батькові.
Сіндбад пада. Шаміль і Хотабич стоять мовчки.
Хотабич до шаміля: А це шо в тебе оно приємнійший з приємних? (показує на станок) Шаміль невідповідаючи мовчки збира манатки й забирається геть.
Хотабичь, задоволено сам до себе: Так так так та-а-а-к...
Входить Насрідін. Він на ішаку, як завжди виябується задом наперед. Насрідін робить на ішаку почесне коло кругом Хотабыча. Потым злазить з ішака і по-восточному кланяється.
Насрідін: Салям алєйкум.
Хотабич: Валлєйкум ассалям.
Насрідін: От бачиш! Показує Хотабичу пляшку, яку закинув Сіндбад.
Хотабич суворо: Де взяв?
Насрідін: З неба впала. Я рака стояв, намаз робив раптом - тиць! Трясе пляшку. Бачиш, шось калатаеться, щас відкрию!
Хотабичб дуже суворо: Покинь мудак!
Насрідін скручує дулю: А ось бачиш!
Хотабич сумно: Бачу!
Хотабич крутить пальцем біля скроні і уходить.
Насрідін відкриває пляшку. Роздається страшний грім, блискавка. Причому обличчя Мао Дзедуна кривиться в огиді. З пляшки разом з димом і всім чим положено вилазить велике і страшне Йобане Чмо.
Йобане Чмо кричить дурним голосом: Шо це все таке?
Насрідін перелякано: Це все - показує рукою -Восток, о діамант моєй душі!
Йобане чмо кричить: Восток, га? А я - Йобане Чмо!
Йобане Чмо пиздить Восток.
Зляканий Насрідін залазить під ішака і з жахом дивиться на розруху, яка панує навкруги.
Зловісні крики, які періодично іспускає Йобане Чмо передується в нього з приступами дикого реготу. Поступово крики і регіт затихають, залишаючи по собі розруху і руїни.
Мао Дзедун поступово заходить за обрій. На губах у нього саркастична посмішка. В передвечірньому присмерку, з того боку де сходив Мао Дзедун починає жевріти. То сходить Шихірізада - Звізда Востокаю Вона сидить на чорних качелях і світиться зоряним світлом.
Насріді вилазить з під ішака і з розпачем розставляє руки.
Насрідін до Шахирідали: Шо ж це все робиться?
Тиша. Шахірізада мовчить.
Завіса.