Всюдисутність Карно спантеличує, а подекуди змушує тремтіти руки й голос. Здається, і без того обмежена санаторійна зона стає ще меншою і незатишнішою, коли усвідомлюєш, що хай куди ти підеш — завжди зустрінеш його. Він читає твої листи, устромляє пазурі своєї ідеології у душі твоїх друзів і ворогів, говорить з усіма й про все, але завжди звертається до тебе. Здається, він здатен знайти тебе всюди. Неможливо відділити персонажів і події цього твору від наших реалій. Сьогодні неможливо не думати про те, що саме такий Карно, який нині живе на росії, віддав злочинний наказ поцілити ракетами по Краматорську. Він уважає себе безкарним, уважає, що Карно — означає надсилати кару, а не навпаки. Проте втішає, що минули ті часи, коли це справді було так. Саме нам випала доля відновити історичну справедливість. За друзів і майбутніх дітей. За «Розстріляне відродження». За другу частину «Вальдшнепів». За недописаний роман Вікторії Амеліної. Слухайте «Повість про санаторійну зону», вивчайте ворога, знайте своє.

Ask this episode

“What did the council decide on item 42?” — answered with the speaker and the moment.

Transcript

Related